Гемобартонельоз котів

У наш час, кішка є однією з найпопулярніших домашніх тварин. Ми багато часу і сил присвячуємо турботі про своїх вихованців, намагаємося уберегти їх від хвороб. Проте однією з найактуальніших проблем є саме інфекційні захворювання. Існує ряд хвороб, від яких немає щеплень та після перенесення яких імунітет не формується, і можливі випадки повторних заражень. 

Сьогодні ми поговоримо про кровопаразитарні хвороби. Однією з яких є гемобартонельоз кішок.

Гемобартонельоз – це заразна хвороба, за якої характерним симптомом є анемія. Можна зустріти й іншу назву, таку як інфекційна анемія кішок.

На даний момент це захворювання залишається маловивченим. Дуже багато питань стосуються саме епізоотології захворювання. Однією з причин є те, що збудника практично неможливо культивувати поза організмом господаря. Основним видом гемобартенел, що викликають гемобартонельоз у кішок, є Haemobartonella felis.

В останні роки широке розповсюдження та використання молекулярно-генетичних методів дослідження дозволяють проводити додатковий ряд досліджень. Філогенетичний аналіз, проведений шляхом секвенування гена 16S рРНК, вказує на близьку спорідненість з родом Mycoplasma, а не з рикетсіями, як вважалося раніше. Ці методи дозволили довести, що Haemobartonella felis вражає еритроцити, а кількість виділеної ДНК корелює з числом мікроорганізмів у крові. За роботами зарубіжних дослідників, є дані про наявність кількох штамів і навіть видів Haemobartonella.

Захворювання має повсюдне поширення. Кішки є найбільш сприйнятливим видом тварин до гемобартонельозу. Собаки так само можуть заразитися Haemobartonella felis, але вона рідко викликає у них клінічне захворювання.

Чи небезпечний гемобартонельоз кішок для людей?

Зафіксованих даних про випадки гемобартонельозу у людей немає. Хоча організми, що нагадують гемотропну мікоплазму, були виявлені у людей з пригніченою імунною системою.

Збудник є грамнегативним, кислотостійким і не культивується поза господарем. Добре забарвлюється за Романовським-Гімзою і подібними методами, погано – іншими аніліновими барвниками. Збудник чутливий до з’єднань миш’яку і тетрацикліну (до пеніциліну і стрептоміцину не чутливий). Є відомості про застосування в лікуванні фторхінолонами (зокрема енрофлоксацином), оскільки до нього чутливі мікоплазми, але позитивних результатів не було досягнуто. Найчастіше зараження передається при укусах, подряпинах. Одним з основних шляхів передачі є трансмісивний (при укусах бліх і кліщів). Також не виключений механізм зараження кошенят внутрішньоутробно із молоком матері. Дуже часто інфекція може приймати персистуючий характер, такі тварини можуть бути носіями інфекції протягом усього життя. Хвороба може виникати і через зниження резистентності організму, на тлі інших інфекційних захворювань, паразитарних і онкологічних хвороб, вагітності або за несприятливих умов утримання.

Механізм розвитку гемобартонельозу:

Гемобартонели вражають еритроцити, в результаті клітини знищуються власними макрофагами. Далі фагоцити починають знищувати не тільки уражені паразитами клітини, а й нормальні, здорові еритроцити, що провокує розвиток недокрів’я. У результаті розвивається гіпоксія тканин (недолік кисню), можуть виникати крововиливи в органах і тканинах, що призводить до серцево-судинної недостатності та шлунково-кишковому синдрому. Інкубаційний період, до прояву клінічних симптомів, може становити 1-2 тижні. Тривалість хвороби – 1-2 місяці. Смертність може сягати до 30 %.

Клінічні симптоми захворювання:

  • інтермітуюча лихоманка;
  • тривале і стійке підвищення температури тіла до 40 °С і вище;
  • блідість слизових оболонок або жовтушність;
  • слабкість, швидка стомлюваність, млявість, депресія;
  • зниження апетиту, втрата у вазі, анорексія, іноді й перекручення апетиту (поїдання піску, сміття і т.д.);
  • прискорене дихання, тахікардія, спленомегалія.

 Діагностика захворювання:

Найбільш швидким методом діагностики гемобартонельоза є дослідження мазка периферичної крові під мікроскопом, пофарбованим за Романовським-Гімзою.

– Гематологічне дослідження крові: зниження числа еритроцитів, зниження гемоглобіну, підвищення числа лейкоцитів, тромбоцитопенія.

– Найбільш чутливим і специфічним методом є ПЦР (дозволяє виявляти ДНК збудника в крові тварини).

Діагноз встановлюють на підставі клінічних та епізоотологічних даних, а також за результатами лабораторного дослідження. Але у разі негативного результату дослідження мазка крові не дозволяє нам виключити дане захворювання. Це пов’язано з тим, що при руйнуванні клітини збудник виходить із неї. Іноді потрібно повторне дослідження мазка крові.

Лікування полягає у застосуванні специфічних препаратів при даному захворюванні, це препарати тетрациклінового ряду. Препаратами вибору є доксициклін, Юнідокс солютаб, азидин. Дієтотерапія, застосування вітамінних препаратів та макроелементів, особливо тих, що впливають на кровотворну функцію.

Профілактика зараження

Перш за все, це повноцінне годування та догляд за твариною. Якщо це домашня тварина, не припускайте його контакту з безпритульними тваринами. Вакцинуйте своїх улюбленців вчасно і дотримуйтеся рекомендацій лікаря. Не забувайте про профілактичні обробки від ектопаразитів та дегельмінтизації тварин, а також обробляйте приміщення (квартири, підвали, парадні).

Кошлай Лариса Григорівна

лікар-ординатор

ВЦ “Алден-Вет”

вул. Георгія Гонгадзе, 20

тел.: (044) 463-49-39

IDZ7flHFIbI