Багато хто з дерматологів чує час від часу від друзів, клієнтів та навіть колег запитання: «Які проблеми зі шкірою найчастіше зустрічаються у вашій практиці?». Однозначно відповісти на це питання буде важко, однак, можна сказати, що бактеріальні інфекції шкіри, особливо в теплий період року, є однією з найбільш частих причин, через які пацієнт опиняється на прийомі у ветеринарного дерматолога.
Власник помітив пляму з ексудацією, шерсть тварини стала менш густою або відсутня у одній або декількох частинах тіла, з’явилося почервоніння шкіри, зуд, кірочки чи лущення, та при багатьох інших симптомах – одним з перших кроків дерматологу дуже часто треба буде виключити або взяти під контроль бактеріальну інфекцію шкіри, перш ніж переходити до подальшої діагностики дерматологічної патології.
Шкіра у процесі еволюції сформувала дуже ефективний захисний бар’єр між зовнішнім середовищем та внутрішнім середовищем організму.Цей захист забезпечується чотирма основними складовими частинами: фізичною (або структурною), поведінковою (механічне очищення), хімічною (речовини, які виділяє шкіра), та мікробною. Завдяки цим компонентам захисту, нормальну здорову шкіру ми розглядаємо як орган, достатньо стійкий до інфекцій. І величезну роль у цьому захисті відіграє нормальна мікробіота шкіри.
Мікробіота (або біом) шкіри — це бактерії, які розташовані на поверхні шкіри та в устях волосяних фолікулів, де вони отримують нутрієнти за рахунок використання продуктів роботи сальних та потових залоз.
Нормальна мікробіота шкіри представляє собою своєрідну «суміш» різних видів мікроорганізмів, які живуть в тісному симбіозі. Складові біома можуть відрізнятися в залежності від розташування на шкірі, стану здоров’я пацієнта та самої шкіри, її температури, рН, вологості та багатьох інших факторів.
Підтримання стабільності біома є надзвичайно важливим, так як він існує у тісному зв’язку з організмом господаря. Ці взаємовідносини дозволяють бактеріям заселяти так звані мікробні ніші на певних ділянках тіла, а також пригнічувати колонізацію шкіри господаря чужорідними мікробами. Крім цього, частина бактерій (деякі стафілококи, стрептококи та ін.) мають здатність виробляти антибіотикоподібні речовини, а деякі – ферменти (такі, як бета-лактамаза), які пригнічують дію антибіотиків.
Бактерії, які присутні на здоровій шкірі людини чи тварини, називаються нормальними мешканцями і поділяють на постійних (або резидентних) та тимчасових (або транзитних). Цей розподіл залежить від здатності даних мікроорганізмів розмножуватись на шкірі господаря– резидентна флора здатна розмножуватись на здоровій шкірі, а тимчасова – ні.
Для визначення нормальної мікрофлори шкіри собак та котів проводилися та проводяться численні наукові дослідження, які надають досить різноманітну інформацію щодо її складу та локалізації, що, однак, з часом допомагає клініцистам-дерматологам у діагностиці та лікуванні бактеріальних та інших дерматозів.
На сьогодні резидентною флорою поверхні шкіри та шерсті собак (з різноманітною локалізацією на тілі) вважаються такі бактерії, як коагулазо-негативні стафілококи, мікрококи, гемолітичні стрептококи, Propionobacterium acnes та інші.
Постійною мікрофлорою шкіри котячих пацієнтів є мікрококи, коагулазо-негативні та коагулазо-позитивні стафілококи, альфа-гемолітичні стрептококи та інші. Вважається навіть, що частину з цих бактерій коти можуть набувати від свого власника.
Тимчасова мікрофлора шкіри у собак та котів (E.coli, Bacillus spp. , Corynebacterium spp., P.mirabilis, Pseudomonas spp., та ін.) може виявлятися при культивуванні на бактеріологічних середовищах. Якщовони не приймають участі у патологічному процесі (і тут нам у нагоді стають інші методи діагностики), такі мікроорганізми вважаються такими, що не мають значення. Однак, при появі сприятливих умов для розвитку та розмноження, вони можуть перетворюватись на патогенні, викликаючи інфекцію шкіри, що часто і трапляється у пацієнтів з порушеним (в зв’язку з якимось супутнім захворюванням) захисним бар’єром шкіри.
Таким чином, ми бачимо, що величезне розмаїття постійних «мешканців» захищає шкіру від колонізації патогенами ззовні. Однак часто може бути й джерелом для розвитку бактеріальних інфекцій шкіри у ветеринарних пацієнтів, якщо вона у якийсь момент перестає у достатній мірі стримувати розмноження нормальної мікрофлори.
Отже, ми підозрюємо у пацієнта піодермію. Якою вона може бути?
Для клініциста-дерматолога також важливо розуміти наскільки глибоке ураження шкіри пацієнта, щоб мати можливість скласти оптимальний індивідуальний протокол діагностики та лікування.
Виходячи з глибини ураження, ми можемо поділити бактеріальні інфекції шкіри на:
Імпетиго – поверхнева піодермія слабко-волосистих ділянок шкіри (внутрішня поверхня стегна, живіт та ін.), волосяний фолікул досить часто не залучений у патологічний процес, зустрічається найчастіше у молодих тварин;
Мукокутанна піодермія – бактеріальна інфекція шкірно-слизових з’єднань (найчастіше у зоні губ, але може проявлятися і на інших ділянках);
Бактеріальний фолікуліт – інфекція шкіри, що уражає волосяний фолікул (в зв’язку з чим одним з найперших симптомів буде втрата шерсті).
Глибокий бактеріальний фолікуліт, фурункульоз, целюліт.
Також до дерматозів, які подібні до піодермії, однак не завжди є нею у прямому сенсі, так як викликані різноманітними факторами (хоча і лікуються часто з використанням антибактеріальних засобів), відносять:
За обсягом та кількістю уражень піодермії можна поділити також на:
Лікування бактеріальних інфекцій шкіри складається в основному зі встановлення та корекції первинної причини та лікування самої бактеріальної інфекції відповідними методами.
Хлоргексидин, бензоїл пероксид, різноманітні антибіотикита деякі інші засоби – у вигляді кремів, мазей, гелів, шампунів, ванночок з метою видалення ексудату та дебрису з поверхні. Бактеріальні інфекції (вогнищеві, або обмежені поверхнею шкіри чи цілісними волосяними фолікулами) часто можуть ефективно лікуватися з використанням тільки місцевих засобів. Стійкість бактерій до високих концентрацій препаратів у місцевих засобах хоча і зустрічається, але значно рідше, ніж при використанні системних препаратів.
Антибіотики, найчастіше групи пеніцилінів, цефалоспоринів, сульфонамідів, макролідів, фторхінолонів та ін. Завжди необхідно пам’ятати про особливості використання антибактеріальних препаратів у дерматологічних пацієнтів: дозування та тривалість курсу лікування значно відрізняються від звичайних терапевтичних для тих самих препаратів; враховувати чутливість бактерій та глибину інфекції; можливу стійкість бактерій до препарату/ів при лікуванні пацієнта з тривалим/рецидивуючим захворюванням та інше.
Саме тому, призначати та відміняти системне лікування повинен лише лікар-дерматолог з урахуванням індивідуальної ситуації та анамнезу пацієнта, оскільки у випадку недотримання вищеназваних правил, існують дуже великі шанси на перетворення інфекцій на стійкі та такі, що погано піддаються, або і зовсім не піддаються лікуванню (що може навіть становити загрозу здоров’ю людини).
Необхідно пам’ятати, що паралельне використання кортикостероїдів при лікуванні бактеріальних інфекцій шкіри, у багатьох випадках невиправдане та некоректне, так як впливає на клінічну картину, таким чином спотворюючи результати лікування, не дозволяючи лікарю адекватно оцінити результативність антибактеріальної терапії, знижуючи запалення лише візуально, у той час як шкіра чи волосяний фолікул залишаються інфікованими.
Бактеріальні інфекції шкіри є однією з найбільш розповсюджених дерматологічних патологій, і часто дуже добре піддаються лікуванню. Але, кожен пацієнт та проблема унікальні, кожна історія хвороби індивідуальна, а шкіра – дуже особливий орган, тому ефективна діагностика та лікування дерматологічних захворювань повністю залежать від знань, спостережливості та скрупульозності ветеринарного лікаря. А також від того, на якому етапі хвороби ми зустрічаємо пацієнта на прийомі. Тому будьте уважними до стану шкіри вашого улюбленця, вона може сказати нам дуже багато!
Подпишитесь на наши новости и получайте первыми наши специальные предложения, скидки и новости